Ці сестри були сіамськими близнюками, народженими зрощеними в області тазу. Вони мали спільний кишечник, репродуктивні органи та три ноги.
Коли їм було 11 років, лікарі вирішили провести складну операцію з розділення сестер. Хірургам знадобилося 12 годин, щоб розділити їх та видалити третю ногу. Як виглядають сестри після операції, було показано в першому коментарі.
Зіта та Гіта народилися сіамськими близнюками – зрощеними в області тазу. Вони мали спільний кишечник, репродуктивні органи та три ноги.
У кожної була своя голова, серце та руки. З юних років вони вчилися жити в повній гармонії – як буквально, так і переносно.

Коли вони були маленькими, вони сприймали свою унікальність з дитячим розумінням: вони малювали людей з трьома ногами, зв’язували двох ляльок разом і відривали одну – «зайву» – ногу, щоб ляльки були «схожі на них».
Однак, коли вони підросли, з’явилося інше розуміння: Зіта та Гіта найбільше хотіли стати окремими особистостями. Мрія про незалежність стала їхньою спільною метою.
Коли їм виповнилося 11 років, лікарі вирішили взятися за найскладнішу операцію у своїй кар’єрі. У світі вже були подібні випадки, але майже завжди або операція не вдавалася, або виживала лише одна з близнючок.

Хірургам знадобилося 12 годин, щоб розлучити дівчаток та видалити третю ногу. Це було неймовірно делікатне та ризиковане завдання, але операція пройшла успішно.
Після розлучення дівчаткам довелося знову вчитися ходити – тепер за допомогою протезів. Вони закінчили школу, почали вивчати іноземні мови та захопилися малюванням та рукоділлям.
Їм все ще потрібен був постійний медичний нагляд – їхня складна анатомія давала про себе знати.
На жаль, щастя було недовгим: невдовзі після операції Зіта померла від сепсису – важкого інфекційного ускладнення.

Залишившись сама, Гіта продовжувала жити – тепер для них обох. Але життя приготувало ще один біль: кілька років тому їй поставили діагноз рак.
Їй зробили операцію на кишечнику та кілька курсів лікування. Зараз їй 33 роки. І попри всі випробування, вона бореться далі. Вона не здається. Вона продовжує жити – з надією та пам’яттю про свою сестру, яка назавжди залишиться частиною її історії.